Своєю світлою усмішкою вона запалює усіх біля себе

Українська
Фото друга: 
Люба Брильо

 

Любі 49 років. Вона є дуже енергійною, радісною особистістю, яка в атмосфері уваги та любові запалює своєю світлою усмішкою усіх біля себе.

Люба народилась з синдромом Дауна, це було шоком для її батьків. Лікарі радили батькам покинути дитину, але вони, не зважаючи на брак підтримки, виховували дитину самі. В Люби було багато проблем зі здоров’ям. Маленькою дівчинкою вона дуже любила бавитися надворі, але мамі була болісною реакція сусідів, людей на вулиці, котрі, не розуміючи, кривилися, відверталися або жалісно споглядали.

Коли Любі було 8 років, батьки були змушені віддати її до закладу з надією, що вона зможе там навчитися навикам самообслуговування і краще розвиватися. Це було дуже важким кроком для них. Цей заклад був в лісі далеко за містом. Там Любі було дуже самотньо, жила вона з багатьма дітьми, яким бракувало не тільки родинного тепла, а й звичайної уваги персоналу і достатнього харчування. Там не було нормальних умов для життя. Це все спричиняло пригноблений стан молодої дівчини, якій дуже бракувало любові і розуміння від довколишнього світу. Вчителі намагалися навчити дітей якнайбільше, але правдивої любові там дати не могли.

В 16 років Люба з радістю повернулась до Львова жити з батьками. Люба є дуже енергійною, їй бракувало спілкування, дружби, цікавих занять, тому вона не могла всидіти вдома ні хвилини, через що виникало багато непорозумінь з батьками.

В 2000 році вона почала ходити на щоденну програму майстерні, яка знаходиться недалеко від її дому. Тут Люба відчуває себе корисною, прийнятою, любленою спільнотою людей, які зустрічають її на майстерні і тішаться нею. Люба має важливу роботу в майстерні: вона тче торбинки на ткацькому верстаті, чим дуже пишається. Також вона любить малювати. Люба - відповідальна, працьовита, любить робити порядок на майстерні, допомагати іншим. Люба радіє, що має стільки гарних друзів у житті.

Любині відносини з батьками стали кращими. Люба стала спокійнішою, більш щасливою, відколи прийшла на майстерню. Мама вже не хвилюється, бо знає, що Люба йде туди, де її люблять і чекають.